ОСОБЛИВОСТІ МИТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

Ю. Л. Радчук,
судовий експерт сектору економічних досліджень відділу товарознавчих, гемологічних, економічних, будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України, м. Луцьк

Митне регулювання згідно ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» – це регулювання питань, пов’язаних із встановленням мит та інших податків, що справляються при переміщенні товарів через митний кордон України, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю України [1].
До основних інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності варто віднести мито, податки, кредити, дотації, пільги тощо, а отже, митне регулювання можна вважати одним із інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності. В цілому митне регулювання є однією із найбільш значимих сфер державного регулювання, адже саме митне регулювання визначає принципи та засади формування міжнародних відносин, створення ефективної, справедливої, прозорої системи оподаткування для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та світової торгівлі.
Митна справа, яка безпосередньо пов’язана із митним регулюванням, згідно Митного кодексу України, базується на таких принципах:
виключної юрисдикції України на її митній території;
виключних повноважень митних органів України щодо здійснення державної митної справи;
законності та презумпції невинуватості;
єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України;
спрощення законної торгівлі;
визнання рівності та правомірності інтересів усіх суб’єктів господарювання незалежно від форми власності;
додержання прав та інтересів осіб;
заохочення доброчесності;
гласності та прозорості;
відповідальності всіх учасників відносин [2].
В процесі дослідження зарубіжного досвіду щодо питань митного регулювання особливу увагу варто приділити розвинутим країнам зі схожою економічною ситуацією в минулому.
Митне регулювання більшості таких країн відповідає порадам міжнародних організацій. Так, у США використовується модель заохочення іноземного капіталу шляхом заборони на експортне мито. Більшість високорозвинених країн та країн з перехідною економікою застосовували на різних етапах свого розвитку схожу зовнішньоекономічну політику, що полягала у стимулюванні експорту готової продукції, обмеженні вивозу сировини та заохочення імпорту комплектуючих, матеріалів для розвитку власної промисловості. Митно-тарифне регулювання як засіб стимулювання експорту успішно використовується у багатьох країнах світу, зокрема, в Індонезії, якщо експортер представляє план експорту, де вказані імпортні матеріали, а також додає банківську гарантію, то імпортер даних матеріалів звільняється від сплати мита шляхом отримання ліцензії на імпорт ресурсів, а суму мита сплатить експортер у тому випадку, якщо не вивезе 85% продукції у вказаний час [3].
У Китаї також діє система сприяння експорту, що полягає у наданні численних пільг та сприянні при здійсненні експортних операцій, в той час, як пільги імпортерам заборонені та введено додаткові тарифи за прискорення митного оформлення.
В Іспанії політика стягнення митних платежів подібна до української. Експорт товарів і послуг звільняється від ПДВ, імпорт обкладається ПДВ; при цьому вартістю, що оподатковується, вважається ціна, запропонована продавцем, плюс всі митні платежі, що мають бути сплачені. Юридично це оформлено як специфічний вид операцій, до яких застосовуються нульова ставка податку. В результаті експортери не звільнені від документального оформлення своїх операцій для податкових органів [3].
У Німеччині існує податок з обороту імпорту. Він являє собою акциз відповідно до Положення про податки, збори, мито та імпортний податок згідно з митним законодавством. Збір податків здійснює федеральне Митне управління. Мета стягнення цього податку – адаптація товарів третіх країн (звільнених від податку на додану вартість країни-експортеру) до оподаткування ПДВ, який застосовується щодо аналогічних вітчизняних товарів.
У доходах бюджету центрального уряду Франції податкові надходження становлять понад 93%. Непрямі податки надають близько 60% податкових доходів загального бюджету. Основний непрямий податок у Франції – ПДВ – введений в 1968 р. У податкових доходах загального бюджету надходження по цьому податку дорівнюють 45%. Іншим непрямим податком, надходження по якому сягають 8,5% у доходах загального бюджету, є внутрішній податок на нафтопродукти. На його частку припадає до 13,3% надходжень по непрямих податках [3].
У Швеції імпорт обкладається ПДВ, а експорт звільняється від нього. Податок повинен зазначатися в інвойсах, супроводжуючих продаж товарів і послуг. Базою для нарахування ПДВ є вартість товару (послуги), що включає всі нараховані на неї податки і збори. Платники податку сплачують податок за різницею між вихідним і вхідним ПДВ. Для деяких товарів (автомобілі, вина і міцні спиртні напої та ін.) відрахування вхідного ПДВ не здійснюється.
У Швейцарії мито стягується по імпортних та експортних операціях за ставками, встановленими в митному тарифі. Мито стягується тільки з одиниці ваги, але не з вартості, тобто є специфічним. Частина доходів, отриманих від мита, призначається для конкретно визначених цілей. Наприклад, доходи, отримані від мита на паливо, спрямовуються на будівництво національних швидкісних магістралей [3].
Одна з найважливіших проблем, яку необхідно розв’язати у митно-тарифному регулюванні в найближчій перспективі – це впровадження міжнародних норм і правил, що дасть змогу перейти до застосування єдиних стандартів у галузі митної справи і вирішити питання, пов’язані з приєднанням до міжнародних конвенцій із гармонізації й спрощення митних процедур, та питання процедури спільного транзиту, а також допоможе здійснити поетапне наближення митного законодавства і митних процедур, які застосовуються в Україні, до країн Євросоюзу.
Важливою відмінною рисою у системі митного регулювання України поряд із митним регулюванням провідних країн світу є значна розгалуженість товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності. Така ситуація створює потенційну можливість для зловживань суб’єктів ЗЕД шляхом декларування товару не за своїм кодом з метою сплати меншої суми платежів [4].
1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991р. № 959 – XII.
2. Митний кодекс України від 13 березня 2012 р. № 4495-VI.
3. Новікова К.І. Світовий досвід митно-тарифного регулювання та можливості його застосування в Україні URL: http://www.rusnauka.com/3_SND_2010/Economics/57999.doc.htm.
4. Любива Ю.В. Місце та роль фіскальної функції серед інших функцій митних органів // Вісник АМСУ. – 2009. – № 1 – С. 94 – 97.