ПРОБЛЕМАТИКА ЗАЛУЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ-ЗБЕРІГАЧІВ ДО ОПЕРАЦІЙ З МАЙНОМ, ЩО ВИЛУЧАЄТЬСЯ ЧИ ПРИЙМАЄТЬСЯ НА ЗБЕРІГАННЯ МИТНИЦЯМИ

С. А. Попель,
старший науковий співробітник, к.е.н.
Науково-дослідний центр митної справи Науково-дослідного інституту фіскальної політики Університету державної фіскальної служби України,
Україна, м. Хмельницький

Ст. 238 Митного кодексу України (далі – МКУ) визначені випадки зберігання товарів, транспортних засобів комерційного призначення на складах органів доходів і зборів, а саме, обов’язковій передачі органу доходів і зборів для зберігання підлягають [1]:
1) товари, не пропущені під час ввезення на митну територію України внаслідок установлених законодавством заборон чи обмежень на їх ввезення в Україну або транзит через територію України і не вивезені з території України у день їх ввезення;
2) товари, що ввозяться громадянами на митну територію України і підлягають оподаткуванню митними платежами, якщо вони не сплачені;
3) товари, які до закінчення встановлених ст. 204 МКУ строків тимчасового зберігання під митним контролем на складах тимчасового зберігання, складах організацій – отримувачів гуманітарної допомоги, митних складах не були задекларовані власником або уповноваженою ним особою до відповідного митного режиму або такі, що декларувалися, але щодо яких після закінчення строків зберігання під митним контролем двічі надавалася відмова у митному оформленні в порядку, встановленому МКУ;
4) товари, граничний строк перебування яких під митним контролем на території зони митного контролю закінчився;
5) товари, транспортні засоби комерційного призначення, які перебувають під митним контролем і за якими власник або уповноважена ним особа не звернулися до закінчення граничних строків, встановлених ст. 199 МКУ;
6) товари, заявлені у режим відмови на користь держави відповідно до гл. 26 МКУ;
7) товари, які були виявлені (знайдені) під час здійснення митного контролю в зонах митного контролю та/або у транспортних засобах, що перетинають митний кордон України, і власник яких невідомий;
8) зразки товарів і техніко-технологічна документація, взяті органами доходів і зборів для проведення класифікації товарів відповідно до ст. 356 МКУ;
9) зразки товарів та документація, одержані органами доходів і зборів під час здійснення верифікації сертифікатів походження товару відповідно до ст. 47 МКУ;
10) проби та зразки товарів, необхідні для проведення експертизи у справах про порушення митних правил, взяті відповідно до ст. 517 МКУ;
11) зразки товарів, одержані органами доходів і зборів відповідно до ч. 4 ст. 401 МКУ.
Серед іншого визначено, що на складах митниць можуть зберігатися товари, транспортні засоби комерційного призначення, вилучені відповідно до ст. 511 МКУ, тобто товари – безпосередні предмети порушення митних правил.
Положеннями ст. 239 МКУ [1] передбачено, що під складами митниць розуміються складські приміщення, резервуари, криті та відкриті майданчики, холодильні чи морозильні камери, які належать митницям або використовуються ними і спеціально обладнані для зберігання товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Товари, які через свої властивості не можуть зберігатися на складі митниці, за рішенням керівника митниці або особи, яка виконує його обов’язки, можуть передаватися митницями на зберігання підприємствам, на складах яких створено необхідні умови для належного зберігання таких товарів. Для цілей МКУ таке зберігання вважається зберіганням на складі митниці.
Основною умовою розміщення товарів на складах митниць чи складах підприємств є відповідність певним вимогам.
Розділом ІІ наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку роботи складу митниці ДФС» від 30.05.2012 № 627 [2], визначені чіткі вимоги до складу митниці.
На противагу достатньо розгорнутим вимогам до власного складу митниці, вимоги до складу підприємства, на якому митниці можуть розміщувати товари за договором відповідального зберігання, жодним чином не деталізовані, а натомість лише констатовано, що такі вимоги визначаються адміністрацією підприємства, якому належить відповідний склад.
Тому, досить актуальним питанням є нормативного закріплення вимог до підприємств, з якими укладаються договори відповідального зберігання, що дозволить попередити випадки як псування, так і нестач переданих на відповідальне зберігання товарів.
Варто зауважити, що при формулюванні вимог до складу підприємства, на якому будуть розміщені товари за договором зберігання, необхідно враховувати відповідність:
– Цивільному кодексу України в частині істотних умов договорів, які укладатимуться між митницями ДФС та суб’єктами господарювання;
– Правилам пожежної безпеки в Україні;
– нормативно-правовим актам спеціально уповноважених органів виконавчої влади, які здійснюють державний контроль і нагляд за якістю та безпечністю продукції, в т.ч. об’єктів рослинного та  тваринного світу тощо.
Кінцевим результатом відповідної роботи щодо удосконалення законодавства в частині регламентування процедури зберігання вилучених митницями товарів на складах підприємств, з якими укладено договори відповідального зберігання, має стати комплексний підхід при виборі таких місць для зберігання товарів, які через свої властивості не можуть зберігатися на власних складах митниць.
Крім того, слід зазначити, що на сьогодні єдиним нормативно-правовим актом, що врегульовує роботу щодо укладання договорів в ДФС є Порядок 216. Про те, ним визначено лише загальні засади організації та контролю робіт з укладання, виконання договорів у Державній фіскальній службі України, територіальних органах, механізм взаємодії окремих структурних підрозділів при укладанні договорів.
Також, варто зазначити, що під час ведення договірної роботи органи доходів і зборів повинні керуватися главою 66 «Зберігання» Цивільного кодексу України в якій визначено: загальні положення про зберігання, зберігання на товарному складі, спеціальні види зберігання. Крім того, ст. 937 Цивільного кодексу України закріплено, що договір відповідального зберігання укладається у письмовому вигляді, про те, типову форму такого договору не закріплено законодавчо [3].
Отже, аналіз процедури відбору підприємств-зберігачів що залучаються до операцій з майном, що вилучається чи приймається на зберігання митницями засвідчує необхідність внесення змін до нормативно-правових актів, що врегульовують вищезазначену сферу митних правовідносин, зокрема в частині, що стосується встановлення критеріїв відбору підприємств-зберігачів, а також затвердження типової форми договору відповідального зберігання.
1. Митний кодекс України: Закон України від 13.03.2012 р. № 4495-VI. Дата оновлення: 14.01.2020. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 (дата звернення: 10.03.2020).
2. Порядок роботи складу митниці ДФС: Наказ Міністерства фінансів України від 30.05.2012  № 627. Дата оновлення: 28.07.2015. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1097-12 (дата звернення: 12.03.2020).
3. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. № 435-IV. Дата оновлення: 21.02.2019. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 (дата звернення: 20.03.2020).