ЩОДО ОСОБЛИВОСТЕЙ ІДЕНТИФІКАЦІЇ НАДАНИХ ОБ’ЄКТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ – ПРЕДМЕТІВ ОДЯГУ

В. І. Пономаренко,
судовий експерт сектору товарознавчих та гемологічних досліджень відділу товарознавчих, гемологічних, економічних, будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності
Сумський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України, Україна, м. Суми

До числа об’єктів дослідження товарознавчої експертизи, яка проводиться в експертних установах, відносяться різні вироби товарного походження, а також матеріали кримінальних та цивільних справ, у яких викладені товарні характеристики досліджуваних об’єктів. Одним з таких виробів є одяг.
Одяг – це штучне покриття людського тіла. У широкому розумінні слова – це сукупність предметів (із тканини, хутра, шкіри та інших матеріалів), які одягають на тіло, а також головні убори, рукавиці [1].
Поряд із самими виробами при проведенні товарознавчих експертиз як вихідні дані вивчається маркування, нанесене безпосередньо на виріб, або яке міститься на ярликах, етикетках, бирках. Маркуванням можуть бути текст, умовні позначення, малюнки, що містять дані про виробника, цифрові або літерні показники, що характеризують якість товару.
В процесі проведення товарознавчої експертизи одягу, безпосередньо представленого на дослідження, в першу чергу необхідно ідентифікувати об’єкт дослідження. Ідентифікація одягу здійснюється за видом, типом, статево-віковою належністю, сезонністю, матеріалом виготовлення, способом виготовлення, призначенням тощо [2].
Ідентифікація (від лат. identifico – ототожнюю) – ототожнювання об’єктів, розпізнавання, встановлення відповідності об’єкту, що розпізнається, своєму образу (знаку). В процесі ідентифікації товарів виявляють відповідність досліджуваного товару базовій моделі (зразку), що характеризується тією ж сукупністю показників, або інформації про товар, що надається на маркуванні, в товаро-супроводжуючих або нормативних документах.
Ідентифікація одягу є важливою дією при оцінці його якості, встановленні відповідності еталонам або вимогам, які передбачаються в товаро-супроводжуючій або нормативній документації, а також при визначенні вартості під час проведення його експертного дослідження [3].
В сучасному житті споживчий ринок одягу є дуже різноманітним, як за видами, так і за якістю виробу. Дуже багато виробів одягу виробляється із використанням логотипів відомих брендів, при цьому використовується сировина нижчої якості та не додержуються нормативно-правові правила по технології виготовлення, маркуванню тощо.
Якість одягу можна визначити, зокрема, за маркуванням, до якого відносяться етикетки, бирки та ярлики, якими маркуються вироби одягу та які містять інформацію про конкретний виріб.
В Україні маркування одягу регламентується відповідними нормативними документами, зокрема: Наказ Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України «Про затвердження Правил продажу непродовольчих товарів» від 27.05.1996 №294 (із змінами), ДСТУ EN 13402-3:2018 (EN 13402-3:2017, IDT) «Одяг. Познаки розмірів. Частина 3. Етикетування розмірів на основі вимірів тіла та інтервалів» та ДСТУ 2122-93 «Матеріали для одягу. Символи та умови догляду» [5, 6, 7].
Маркування одягу розрізняється за призначенням і технологіями виготовлення. Крім ярлика, одяг маркується фірмовою биркою виробника з логотипом, адресою сайту, штриховим кодом, зазначенням розміру та кольору предмета одягу. Набирають популярність RFID мітки, вони дозволяють оперативно контролювати асортимент у торговому залі, і так само відстежувати товарні потоки.
RFID (англ. Radio frequency identification) – радіочастотна ідентифікація.
Радіочастотне розпізнавання здійснюється за допомогою закріплених за об'єктом спеціальних міток, що несуть ідентифікаційну та іншу інформацію. Цей метод вже став основою побудови сучасних безконтактних інформаційних систем, і має стійку назву RFID-технології.
Етикетка – являє собою ярлик, який зазвичай пришивається по внутрішньому шву з лівого боку та містить інформацію для споживача.
Ярлики для одягу поділяються на «друковані» та «вишивані». Друк ярлика виконується за допомогою термотрансферного принтера на сатиновій або нейлоновій стрічці.
Ярлики, зазвичай, роблять таким чином, щоб вони не заважали під час носіння одягу: вони не колють і не натирають, тому зрізати їх не бажано, оскільки вказана інформація в подальшому використанні одягу знадобиться, наприклад, в догляді за ним.
На куртках ярлик можна знайти в середині з боку (частіше з лівої сторони) в районі талії, або у внутрішній кишені. На джинсах і брюках найчастіше він розташовується або з боку, або позаду на шві. На легкому одязі (футболках, сорочках, светрах тощо) ярлик зі значками для прання розташовується позаду під коміром або, як і в верхньому одязі, на шві з боку.
Ярлик містить інформацію про країну-виробника, про склад тканини речі і про рекомендації з прання, сушіння і прасування. Потрібно звернути увагу, що чим якісніше річ і чим більше праці вкладено в її виробництво, тим більше інформації зазначено на ярлику.
Бирки для одягу є важливим носієм інформації. Асортимент застосовуваних бирок для одягу дуже великий. Одним з універсальних є друк шаблонної фірмової бирки та наклеювання на цю бирку наліпки із зазначенням найменування виробу, розміру, дати випуску, штрихового коду та іншої супровідної інформації.
Бирка до одягу прикріплюється за допомогою голчатого пістолету та пластикового з'єднувача.
Одяг без ярликів відразу ж повинен викликати підозру. Швидше за все, він зроблений десь на підпільній фабриці, що не належить ні до якої торговельної марки та пошитий з неякісної штучної тканини, тобто є підробкою.
Будь-який товар може бути оригінальним чи неоригінальним. За цією ознакою одяг можна умовно поділити на категорії:
- брендовий (фірмовий) одяг;
- оригінальний одяг;
- неоригінальний одяг (репліка, копія, підробка).
Брендовий одяг (фірмовий) – це модний, стильний одяг, що створюється певним брендом. Він має певні відмінності: зображення лейблу (логотипу) на самому одязі або ярликах, унікальний дизайн, особливий фасон, крій тощо. Завдяки ним, його можна ідентифікувати та віднести до того чи іншого виробника.
Що стосується самих характеристик брендового (фірмового) одягу, то варто відзначити, що до пошиття брендів підходять з особливою скрупульозністю. Основні вимоги до такого одягу:
- репутація (контролюють, щоб всі стібки були рівними та ідеальними; якщо ж цього домогтися не виходить, то така річ просто не пройде перевірку на якість і не буде виставлена на продаж, щоб не зіпсувати свою репутацію);
- якість (фурнітуру (ґудзики, блискавки тощо) підбирають виключно екстра-класу – міцну, надійну, яка виглядає ефектно, як і самі речі);
- матеріал виготовлення (як правило, для виготовлення брендових речей використовують натуральні матеріали і міцні тканини, які дозволяють шкірі «дихати», є простими в догляді; при цьому бирки з рекомендаціями по догляду можна знайти на самому одязі);
- оригінальність (брендові речі шиють мінімальною партією, в порівнянні з простим одягом, який носить половина міста та всі виглядають в ньому однаково).
Оригінальний одяг – це одяг, який повинен відповідати затвердженим зразкам, бути комплектним, гігієнічним, чистим, зручним в носінні, мати правильну посадку на фігурі, гарний зовнішній вигляд, добре зберігати форму. Деталі мають бути розташованими без перекосів, рядки виконані міцними нитками, без перепусток, зморшок і нерівних рядків та відповідати відповідним нормативним документам (державним та/або міждержавним стандартам).
Різновидами неоригінальної продукції є репліка, підробка та копія товару. Іноді ці поняття вважають однаковими, але, в принципі, у кожного з них є достатньо характерних особливостей, які дозволяють розрізняти їх між собою.
За своєю суттю репліка – це підробка оригіналу, також, як і копія товару. При цьому якість репліки товару може бути істотно вищою, ніж копії. Репліка буває виготовлена цілком надійною компанією з використанням високоякісної сировини, і може цілком повторювати оригінал. Багато сучасних фірм просто купують креслення або ескізи у справжнього виробника і займаються власним виробництвом, щоб виконувати всі умови створення продукції. Таким чином, можна зберегти належний рівень якості готового товару, а його вартість буде істотно нижчою, ніж у справжнього аналога. На практиці все залежить від категорії товару.
Іноді під реплікою мають на увазі підробку високої якості. Її головними відмінностями можна вважати:
- вартість (зовнішній вигляд відповідає оригіналу, а ціна суттєво нижча – це точно не справжній товар);
- відсутність серійного номера і фірмового захисту (логотипу компанії);
- матеріал виготовлення (як правило, репліку виробляють з якісної сировини, проте вона відрізняється від оригіналу);
- фурнітура (часто одяг і аксесуари здешевлюють за рахунок фурнітури, яка на відміну від оригіналу менш якісна і має інші риси, які легко помітити; наприклад, в оригіналі бігунок матовий, а у репліки – глянсовий, на ґудзиках справжнього виробу часто можна зустріти назву бренду, яка відсутня на будь-яких підробках).
Копія, як правило, коштує ще дешевше, ніж репліка, але і її якість найчастіше значно їй поступається. Виготовлення такої продукції передбачає використання ще більш дешевих матеріалів і фурнітури, але, як правило, непоганої якості. Найчастіше копія відрізняється від оригіналу і за розміром. Якщо говорити про принти, то вони можуть мати різні вади. Нерідко бувають обрізаними, або їхні елементи не збігаються один з одним.
Іноді поняття «підробка» виділяють також окремо від копії і репліки. Воно визначає, так би мовити, копію копії. При виготовленні підробок рідко піклуються про якість і презентабельність виробу, і навіть про те, щоб вона хоча б в загальних рисах повторювала оригінал. Для виробництва можуть використовувати найдешевші матеріали, якість яких залишає бажати кращого. Нерідко вони мають неприємний запах і можуть виділяти небезпечні для здоров’я речовини. Підробляти можуть навіть самі матеріали. Наприклад, замість металу використовують пофарбований пластик. Що стосується зовнішнього вигляду, то тут ніхто не дотримується повної відповідності аналогу. Тобто, часто неозброєним оком видно, що перед тобою не що інше, як підробка, про її якість мова взагалі йти не може.
Виходячи з вищевикладеного, варто зазначити, що ідентифікація одягу вимагає багатосторонніх досліджень експерта-товарознавця, оскільки результати ідентифікації того чи іншого виробу аналізуються і на основі цього аналізу робляться відповідні висновки щодо вартості одягу.
1. ДСТУ 3993-2000. Товарознавство. Терміни та визначення. [Чинний від 2001-01-01]. Київ, Держстандарт України, 2000. 28 с. (Інформація та документація).URL:file:///C:/Users/%D0%B0%D0%B4%D0%BC%D0%B8%D0%BD/Downloads/downfile%20(1).pdf.
2. Артюх Т.М., Григоренко І.В. Теоретичні основи товарознавства: навч. посіб. Київ, 2014. 263с. URL:http://library.nuft.edu.ua/ebook/file/73.24.pdf.
3. Дубініна А.А., Овчиннікова І.Ф., Методи визначення фальсифікації товарів: підручник. Київ, 2010. 272 с. URL:http://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/CUL/24-Metodi%20viznachennya%20falsif%20tovariv-Dubinina.pdf.
4. Про затвердження Національного стандарту №1 Загальні засади оцінки майна і майнових прав: Постанова Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003р. №1440 (із змінами). URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1440-2003-%D0%BF.
5. Про затвердження Правил продажу непродовольчих товарів. Наказ Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 27.05.1996 №294 (із змінами). URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0298-96.
6. ДСТУ EN 13402-3:2018 (EN 13402-3:2017, IDT) «Одяг. Познаки розмірів. Частина 3. Етикетування розмірів на основі вимірів тіла та інтервалів». URL:http://document.ua/odjag_-poznaki-rozmiriv_-chastina-3_-etiketuvannja-rozmiriv--std40371.html.
7. ДСТУ 2122-93 «Матеріали для одягу. Символи та умови догляду». URL:http://document.ua/materiali-dlja-odjagu_-simvoli-ta-vimogi-dogljadu-std202.html.