ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ ТОВАРІВ ТА ЗАХОДИ ЩОДО ЇЇ ПОПЕРЕДЖЕННЯ

Ю. С. Стрельнікова,
студентка
Н. В. Янченко,
доцент кафедри економіки, к.е.н., доцент
Харківський національний університет будівництва та архітектури, Україна, м. Харків

Коли ринкові відносини починають своє формування та тенденція приватизації торгівельних та промислових підприємств набирає обертів, актуальним стає питання виявлення та попередження фальсифікації товарів.
Технічний прогрес вимагає використання нових технологій, щоб запобігти підробки товарів, оскільки фальсифікатори знаходять нові засоби для уникнення перевірки та контролю. Підробці підлягають як вітчизняні товари, так і продукція із-за кордону. Тому з метою запобігання та недопущення подальших правових порушень споживачів в багатьох країнах прийняті відповідні законопроекти.
Саме фальсифікація товарів відбувається шляхом надання підробці необхідної консистенції, зовнішнього вигляду, кольору при значному погіршенні або повній втраті харчової цінності та безпеки. Загалом це робиться з корисливою метою мати незаконну вигоду та порушує свободу та безпеку споживачів. Сучасна ситуація вимагає пильного контролю за якістю на всіх етапах виробництва продукції: від сировини до готового результату.
З правової точки зору фальсифікація – це різновид торгівельного шахрайства. Тому на виробниках, як і на посередниках, лежить велика відповідальність за те, щоб споживач зміг відрізнити підроблений товар від оригіналу. Досвід Німеччини 1849 року показує, що встановленням жорстких мір покарання за підробку різноманітних товарів можна досягнути бажаної мети – зменшення статистики злочинності в цій сфері економіки. Так, грошовий штраф до 150 марок та арешт загрожували тим, хто порушував поліцейське розпорядження про правила торгівлі, арешт до 6 місяців або штраф до 1500 марок – за підробку харчових продуктів, їх збереження та продаж [1].
Закони про запобігання фальсифікації харчових продуктів були прийняті в багатьох розвинених країнах у XIX столітті, у період розвитку ринків, у Франції (1851 р.), Італії (1890 р), Бельгії (1891 р.), а потім в Англії, Австрії, Швейцарії.
Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» (розд. II, стаття 4) встановлює основні критерії та ознаки неякісних, небезпечних для здоров’я і життя людини харчових продуктів і продовольчої сировини [2]. Об’єктами фальсифікації є: товари, послуги, грошові знаки, документи, інформація, фінансова та бухгалтерська документація, маркувальні та ідентифікаційні знаки, історичні факти, погляди та висловлення видатних особистостей та інше. Існує декілька видів фальсифікації, кожен з яких має свої засоби підробки товару: асортиментна фальсифікація, якісна, кількісна, вартісна, інформаційна та ін.
Стандарт ISO 9001 створює базу для інтеграції вимог стандартів, спрямованих на забезпечення безпеки споживача. Система менеджменту якості, побудована відповідно до ISO 9001:2000 націлена на виявлення й попередження появи невідповідної продукції, однак, вона не гарантує надходження на ринок безпечної продукції. Створення інтегрованої системи менеджменту відповідно до вимог стандарту ISO 9001 і принципами НАССР дає гарантію відповідності продукції вимогам і забезпечує її безпеку для споживача. Україна не залишилася осторонь від цієї важливої діяльності. В Україні в 2001 році були введені у дію державні стандарти: ДСТУ ISO 9000-2001 «Системи управління якістю. Основні положення та словник», ДСТУ ISO 9001-2001 «Системи управління якістю. Вимоги» та ДСТУ ISO 9004-2001 «Системи якості. Настанови щодо поліпшення діяльності» [1].
Держспоживстандарт України у своїй діяльності орієнтується на два основних чинники: з одного боку це забезпечення надійного захисту прав споживачів та їхньої безпеки, з іншого – захисту інтересів національної економіки, забезпечення умов для підвищення конкурентоспроможності національних виробників. В рамках ЄС, зокрема, лише питання безпеки та якості харчових продуктів у ланцюгу «від поля до столу» регулюється близько 400 європейськими директивами, які необхідно запровадити в законодавство України для створення аналогічної системи та набуття схожих результатів.
Станом на 1 січня 2008 року в Україні є чинними більш ніж 4,5 тисячі національних стандартів, гармонізованих з міжнародними і європейськими, з яких протягом 2007 року прийнято 877 таких стандартів. За програмою перегляду чинних в Україні міждержавних стандартів (ГОСТ), прийнятих до 1992 року, скасовано близько 3 тис. стандартів [4].
Система технічного регулювання та споживчої політики є одним з дієвих інструментів боротьби з тіньовою економікою. Проте її ефективність певним чином знизилась, зокрема, з набуттям чинності 26 грудня 2007 року Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» [3], практично паралізовано роботу з державного нагляду.
На сьогодні найбільш проблемним питанням у сфері оцінки відповідності є діючий в Україні «Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації».
Відповідно до міжнародних стандартів, зокрема нормативного документу Комісії «Кодекс Аліментаріус» система перевірки та сертифікації харчових продуктів повинна застосовуватись всюди, де це можливо, задля того, щоб забезпечити відповідність харчових продуктів та систем їх виробництва необхідним вимогам. Цим правом користуються країни - члени СОТ, в яких існують переліки продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації.
Реалізувати харчові продукти без підтвердження їх безпечності відповідними документами, виданими або визнаними в межах ЄС, через ринкову мережу неможливо. В ЄС діють 84 органи з сертифікації харчових продуктів (в тому числі в Англії – 23, в Німеччині – 10, в Іспанії – 10), висновки яких вселяють довіру населенню щодо якості та безпечності харчових продуктів.
Враховуючи велику кількість факторів щодо сучасного становища процесу виробництва та політичного курсу, який повинен бути спрямований на запобігання випадків фальсифікації в національних та міжнародних масштабах, можна сказати, що перехід від обов’язкової сертифікації до європейської (міжнародної) нової моделі оцінки якості та відповідності повинен супроводжуватися кооперативною роботою законодавчої, нормативної, інфраструктурної сфери з боку контролю за виробничим процесом.
Кожна цивілізована країна повинна мати розвинуту систему технічного врегулювання, що буде забезпечувати конкурентоспроможність продукції в умовах глобалізації економіки, жорсткої міжнародної конкуренції та розподілу праці. Будь-які реформи та зміни у цій сфері, що будуть проведені без урахування інтересів та готовності усіх зацікавлених сторін, якими постають промисловість, органи влади, населення, контролюючі та наглядові органи, стратегічні партнери та інші, можуть призвести до незворотного руйнування всієї системи технічного регулювання в Україні, та до порушення конституційних прав громадян на споживання безпечної продукції, які встановлені статтями 42 та 50 Конституції України.
1. Дубініна А. А., Овчиннікова І. Ф., Дубініна С. О.,  Методи визначення фальсифікації товарів. Підручник. – К.: «Видавничий дім «Професіонал», 2010. – 272 с.
2. Закон України від 6 вересня 2005 р. N 2809-IV «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини».
3. Закон України від 5 квітня 2007 р. № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
4. Коломієць Т.М. Експертиза товарів : [підручник] / Т.М. Коломієць, Н.В. Притульська, О.Л. Романенко. – К. : КНТЕУ, 2001. – 274 с.